Спортивний травматизм по області та шляхи його зниження

 

Причини спортивного травматизму – найрізноманітніші: недостатня підготовка та кваліфікація спортсмена; невідповідність спортивної амуніції вимогам, несправність спортивного знаряддя, завідома грубість партнера і т. ін.

Окремо, та більш детально хочеться зупинитися на такому питанні. Як відомо, сучасний спорт характеризується бурхливим зростом спортивної майстерності, що пов’язане зі значним підвищенням об’єму та напруженості тренувальних навантажень. Це, в свою чергу, призводить до підвищених вимог що до рухового апарату спортсмена та й до інших органів та систем також.

Якщо ці вимоги узгоджуються з фізіологічними можливостями організму, навантаження відіграють тренуючу, формуючу роль у сприятливій перебудові м’язів та кістково-суглобового апарату. Однак при певних умовах (наприклад при методично невірній побудові тренувань, тривалих навантаженнях на межі можливостей спортсмена) виникають перевантаження та перенапруженість, що також в значній мірі призводить до захворювань та травматизму.

Як фізична, так і емоційна перенапруженість залежить не тільки від об’єму та інтенсивності тренувальних навантажень, скільки від загальної підготовки спортсмена. При добрій підготовці, як правило, стан перенапруженість не розвивається.

Перенапруженість проявляється в різних патологічних змінах як в окремих, так і в кількох органах та системах організму одночасно. Вона може виникати і в різних ланках рухового апарату. Надмірне, багаторазово-повторюване навантаження рухового апарату і особливо багаторазові однотипні навантаження є надсильними подразниками, що викликають місцеве безпосереднє враження тканин. Рефлекторно виникають розладнання місцевих та загальних реакцій та порушення функцій. Це проявляється у судинних змінах та порушеннях обміну речовин. У подальшому приєднується трофічні розлади та морфологічні зміни тканин.

Аналіз спортивного травматизму по області, м’яко кажучи, значно утруднений. Це є наслідком і відміни термінового повідомлення про спортивну травму (що на наш погляд було не обґрунтованим кроком міністерства охорони здоров’я), і того, що необхідна документація з питань медичного забезпечення спортивно-масових заходів у районах або не ведеться, або ведеться не добросовісно (067, 068). Є повідомлення, що чимало спортивних змагань проводяться взагалі без медичного працівника, а це неприпустимо. Таким чином, більш-менш повні відомості по спортивному травматизму є лише по Полтаві та Кременчуці.

Враховуючи, що заняття спортом переважно мають сезонний характер (так як влітку має місце значне падіння тренувальної активності, у всякому разі серед учнівської та студентської молоді), я вирішив проаналізувати розподіл частоти звертань за медичною допомогою з приводу травм серед учнів ДЮСШ, по місяцях учбового року. І знову це було зробити дуже непросто, бо у цілому ряді ДЮСШ медпрацівників немає, а у частині шкіл , де медики є, реєстрація звертань за медичною допомогою налагоджена вкрай незадовільно, багато звертань зовсім не реєструються.

З різних джерел відомо, що переважна більшість нашого населення, навіть улітку, не одержує достатньої кількості вітамінів та інших необхідних харчових інгредієнтів. Восени, взимку, а особливо на початку весни гіповітаміноз дається взнаки все відчутніше. В наш час економічної скрути харчування у більшості сімей не збалансоване і не повноцінне, як за біологічною цінністю так і за калорійністю. Крім того, має місце закономірне накопичення втоми організму, особливо інтенсивне у поєднанні з неадекватним харчуванням. До цього часто приєднується не раціональна побудова тренувального процесу і майже завжди практично повна відсутність медико-відновлювальних заходів. Все вище викладене призводить до суттєвого зниження інтенсивності нервово-кординуючих процесів, м’язової сили, уваги та зосередженості при виконанні спортивних елементів, особливо складних, і, як наслідок, до росту травматизму. Які є можуть бути шляхи для попередження, або хоч зменшення спортивного травматизму? Очевидно, що слід перш за все домагатися найбільш раціональної побудови тренувального процесу. Навантаження повинні бути різноманітні, направлені на всі, або більшість м’язових груп та суглобів. Швидкісно-силові навантаження необхідно чергувати з тренуваннями на витривалість. В плані тренувального циклу варто передбачити дні відпочинку та відновлення. Для ведучих спортсменів бажано організувати відновлювальні заходи (кварцування, сауна, масаж та мануальна терапія, вітамнізація). Звичайно все це організувати дуже складно, але без цього досягти показників світового рівня неможливо.

Не варто організовувати змагання для зовсім не кваліфікованих, непідготовлених осіб, особливо у таких травматичних видах спорту, як бокс, боротьба і т. ін. Адже ми є свідками того, як через 1-2 місяці після початку тренувань – організовують змагання, а це, неминуче призводить до підвищеного, невиправданого травматизму, як наслідку абсолютно не достатньої загальної та спеціальної підготовки юних спортсменів. З іншого боку, рання вузька спеціалізація, форсована підготовка призводять до захворювань і травм найбільш навантажувальних ланок опірно-рухового апарату. При ранній спортивній спеціалізації тренер та спортсмен намагаються розвинути лише ті м’язи, котрі безпосередньо беруть участь у виконанні технічного прийому, необхідного для досягнення високого результату. Виникає функціональна невідповідність між розвитими групами м’язів та відносно слабкими, що більш пасивно треновані.

У процесі тренувальних занять необхідно враховувати також ту обставину, що механічна міцність сухожиль та зв’язок зростає повільніше, ніж міцність м’язів. Тому при форсованих тренуваннях швидкісно-силових якостей може виникнути невідповідність між зростаючими швидкісно-силовими можливостями м’язового апарату та недостатньою міццю сухожилків і зв’язок. При значних навантаженнях це може призвести до травм. Отже в учбово-тренувальному процесі слід добиватися гармонійного розвитку функцій та тканин рухового апарату, уникаючи надмірних постійних навантажень на окремі його ланки.

Розминка є обов’язковою та невід’ємною частиною будь-якого тренувального заняття й змагання. Окрім основного завдання – досягти оптимальної фізичної та психологічної готовності спортсмена – правильна і добре організована розминка сприяє профілактиці травматизму. Під дією розминки відбувається безпосередня підготовка м’язів, сухожиль та зв’язків, а також кісткового апарату до інтенсивного тренування чи змагань. Цьому ж сприяє масаж та самомасаж, які можна проводити в паузах між вправами. Досвідчені спортсмени під час розминки не просто «розігріваються», а готуються до певних вправ чи рухів, виконуючи спеціальні вправи та старанно готуючи суглоби і м’язи рук, ніг, – розтираючи їх. Оптимальний час від закінчення розминки і початку змагань 10-15 хв. Більш тривалий відпочинок призводить до охолодження м’язів. Спортсмен після закінчення розминки повинен залишатися в теплому спортивному костюмі до самого початку змагань чи тренування.

Страховка у спорті – це система заходів, що забезпечують збереження здоров’я та безпеку спортсменів під час учбово-тренувальних занять та змагань. Відсутність страховки чи неправильність її а також невміння її використовувати не тільки у багато разів збільшують тривалість оволодіння новим руховим елементом, але й є серйозним ризиком, що до виникнення травм. Правильна, надійна страховка знімає у спортсмена відчуття страху, зменшує підсвідому напруження м’язів, що не беруть участі у вправі, дозволяє точно та впевнено оволодіти новим елементом у найкоротший термін.

Все викладене вище, в основному є прерогативою спортсменів та тренерів-викладачів і залежить від їх кваліфікації, досвіду, сумлінності. У чому ж полягає роль медичних працівників у запобіганні спортивному травматизмові? Перш за все необхідно вести грамотну, цілеспрямовану санітарно-освітню роботу серед відповідного контингенту населення. Будучи недостатньо інформованими про механізми одержання спортивних травм та їх найближчі та віддалені наслідки, чимало спортсменів і тренерів зневажливо відносяться до профілактичних засобів, нехтують ними, а згадують по профілактику лише коли травма вже одержана. Крім того, обов’язком медичних працівників є суровий, систематичний контроль за станом здоров’я осіб, що займаються фізичною культурою та спортом на всіх етапах їх становлення та удосконалення, а також за самим учбово-тренувальним процесом: – це і відповідальність тренувальних навантажень фізичному станові, відповідність одягу та взуття умовам тренування чи змагань, санітарний стан місць, де проводиться тренування та змагання і т. ін.

Я навів, якщо не всі, то більшість факторів, що викликають спортивний травматизм та шляхів їх запобігання. Як бачимо це надзвичайно актуальне питання складне і багатопланове. Вирішувати його можна і треба лише спільними зусиллями спортсменів, тренерів та медичних працівників.

Завідуючий відділенням спортивної медицини
Полтавського обласного
лікарсько-фізкультурного диспансеру
Штепа О.І.